21 СЕРПНЯ 1968 РОКУ РАДЯНСЬКІ ВІЙСЬКА УВІЙШЛИ У НІЧНУ ПРАГУ.

У січні 1968 року був зміщений президент ЧССР і перший секретар ЦК КПЧ А. Новотний. Лідером компартії було обрано представника ліберального крила компартії А. Дубчек, президентом Чехословаччини став Л. Свобода.

У квітні 1968 року була опублікована програма компартії Чехословаччини, в якій проголошувався курс на демократичне оновлення соціалізму, передбачалися обмежені економічні реформи. Цей період розвитку Чехословаччини увійшов в історію під назвою «празька весна». До участі в управлінні державою стали притягуватися представники інших партій і рухів, була відмінена цензура, признавалося право на існування опозиції. При цьому, на відміну від подій в Угорщині 1956 р., у Чехословаччині зберігалися громадянський мир і згода.

Радикальні зміни у Чехословаччині викликали максимально негативну реакцію з боку керівництва СРСР. У липні 1968 року керівники компартій СРСР, Болгарії, Угорщині, НДР і Польщі попередили лідерів Чехословаччини, що реформи, які проводяться ними, мають ознаки «контрреволюції».

На радянсько-чехословацькій зустрічі, що проходила з 29 липня по 2 серпня в Чієрна-над-Тисою, радянське керівництво зажадало від Дубчека згорнути процес реформ. Але, оскільки політичний тиск не дав результатів, 21 серпня на територію Чехословаччини були введені війська 5 країн — членів Варшавського договору.

“ДРУЖНЯ ОКУПАЦІЯ”

300 тисяч солдат і 7 тисяч танків приїхали боротися з “контрреволюцією”. Офіційним приводом для введення військ став лист-звернення групи «партійних і державних діячів» Чехословаччини до уряду СРСР і інших країн Організації Варшавського договору «про надання інтернаціональної допомоги».

Тієї ж ночі радянські танки і бронетранспортери увійшли до Праги, оточили будинок ЦК КПЧ. До нього увірвалися десантники, знайшли кабінет Александра Дубчека, перерізали всі телефонні дроти і стали складати списки присутніх. Потім А. Дубчека і ще кількох активних прихильників реформ під посиленою охороною вивезли на територію СРСР і тимчасово розмістили у горах під Ужгородом на спецдачах під пильним наглядом співробітників КДБ і міліції. Невдовзі їх доправили літаком у Москву, де під шаленим тиском вимагали підписати всі документи, які склали у кремлівських кабінетах, і піти у відставку. За підписаною там угодою на території Чехословаччини розміщувалися радянські війська.

В ході вторгнення радянські окупанти вбивають 108 чоловік. Поранено понад 500 громадян Чехословаччини, в переважній більшості мирних жителів, оскільки війська ЧССР фактично не чинили супротиву окупантам. Лише у перший день вторгнення було вбито або смертельно поранено 58 чоловік, у тому числі сім жінок і восьмирічну дитину.

Чехословацька Соціалістична Республіка стає де-факто окупованою країною і частково втрачає свій державний суверенітет. Розпач, криваво придушені протести та акти самоспалення. Близько 300 000 осіб, в основному висококваліфіковані фахівці, емігрують з Чехословаччини. Окупаційні радянські війська (майже 130 тисяч військових) лише в 1991 році залишають територію Чехословаччини.

У Радянському Союзі проти введення радянських військ до Чехословаччини протестували по-різному. Деякі журналісти центральних газет відмовлялися писати те, що їм диктували редактори, і змушені були звільнятися. Та це були поодинокі випадки. На Красній Площі у Москві представники інтелігенції 25 серпня 1968 року провели нечисленну демонстрацію в підтримку незалежності Чехословаччини. Вони розгорнули плакати з гаслами «Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!», «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧССР!», «За вашу і нашу свободу!», «Свободу Дубчеку!». Демонстрацію розігнали, гасла кваліфікували як наклепницькі, а демонстрантів засудили до різних термінів позбавлення волі.

УКРАЇНСЬКИЙ СПРОТИВ ОКУПАЦІЇ КРЕМЛЕМ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Набагато активнішими були протести в українському суспільстві. Їх пік припав на кінець серпня 1968 року. Сильний тиск офіційної радянської пропаганди, жорстка політична цензура не змогли перекрити всі канали, якими об’єктивна інформація про події в Чехословаччині надходила до українських громадян. Спільний кордон, родинні і дружні контакти давали змогу отримувати достовірну інформацію.

Від 21 серпня до 7 вересня республіканські органи КДБ зафіксували 1182 випадки негативної реакції жителів України на втручання СРСР у внутрішні справи ЧССР. Надійшло 23 сигнали про розповсюдження в республіці листівок та прокламацій, в яких засуджувалася політика Кремля супроти західного сусіда. Про це йдеться в одному з номерів науково-документального видання «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». У ньому опубліковано документи КДБ Української РСР, які проливають світло на реакцію громадян України щодо подій в ЧССР.

У цих документах зазначається, що протести проти окупації ЧССР було зафіксовано не лише в західних областях України, а й у Чернігові, Черкаській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій, Одеській областях тощо.

У доповідній записці республіканського КДБ до ЦК КПУ від 4 березня 1969 року йшлося про «ідеологічні збочення» у Спілці письменників України, «тенденційне ставлення низки членів СПУ до подій у Чехословаччині».

Додалося роботи особливим відділам і у військах. Далеко не всі солдати і офіцери, які брали участь у подіях в Чехословаччині, схвально відгукувалися про радянське партійне керівництво, що послало їх «наводити лад» у іншій країні. У листах, що надходили з військових містечок у ЧССР на Батьківщину, також не все описувалося так оптимістично, як про це повідомляла радянська пропаганда.

50 РОКІВ ПОТОМУ….

Змінився світ, погляди людей на історію і сьогодення. Але не скрізь і не в усіх. Нинішнє російське керівництво нагадує тих минулих радянських кремлівських керманичів, які не хотіли бачити реального стану справ і всіма силами намагалися зберегти своє владарювання і вибудуваний тоталітарний режим.

ІСТОРІЯ НІЧОМУ НЕ ВЧИТЬ КРЕМЛЬ.

Жодних уроків з тогочасних подій, вочевидь, ніхто із сучасних російських керманичів не виніс. А варто б пам’ятати, що «Празька весна» не минула безслідно. Вона надала відчутний поштовх подальшому розвиткові опозиційного руху, зародженню вже на новому етапі історії ідей антитоталітарних масових рухів і революцій, які призвели наприкінці 1980-х років до зміни суспільного устрою в колишніх соціалістичних країнах.

У Російській Федерації нині про ті події намагаються не згадувати, щоб ні в кого не виникло бажання робити якісь порівняння із введенням російських військ у Грузію в серпні 2008 року, коли проводилась операція під тезою «примушення до миру», і тим більше з останніми подіями в Криму і на Сході України.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ІУДИ …

Чи міг хтось у Чехословаччині, у далекому 1991 році, коли останній ешелон радянського окупаційного військового угрупування перетнув кордон в напрямку СРСР, припустити, що через 27 років, чеські та словацькі громадяни радісно вітатимуть нащадків радянських окупантів, на окупованих територіях загарбаних Кремлем?

Чи міг хтось тоді бодай припустити, що після кривавих подій у Празі в 1968 році, комусь із чеських чи словацьких громадян буде до вподоби Сталін, і вони стануть фанатами російських окупантів, які черговий раз за вказівкою Кремля кинулись грабувати територію незалежної України, Грузії, Молдови аби підняти рейтинг кривавого “царька” Путіна?

Чи даремною була жертва Василь Макуха, українського патріота, який 6 листопада 1968 року у Києві на Хрещатику на знак протесту проти агресії СРСР щодо Чехословаччини вчинив акт самоспалення?

 

http://groza-news.com.ua/wp-content/uploads/2018/08/2-1.jpghttp://groza-news.com.ua/wp-content/uploads/2018/08/2-1-162x136.jpgоглядачСвіт
21 СЕРПНЯ 1968 РОКУ РАДЯНСЬКІ ВІЙСЬКА УВІЙШЛИ У НІЧНУ ПРАГУ. У січні 1968 року був зміщений президент ЧССР і перший секретар ЦК КПЧ А. Новотний. Лідером компартії було обрано представника ліберального крила компартії А. Дубчек, президентом Чехословаччини став Л. Свобода. У квітні 1968 року була опублікована програма компартії Чехословаччини, в якій...

Comments

comments