IMG_9586Без перебільшення, мешканка Чинадієва Ольга Прокоп (з дому – Халявка) – всевеличніша та  найспівочіша постать Срібної землі у царині культури (на фото). Вона хоча й не титулована офіційною владою, але її упізнають, цінують, поважають і шанують не менше, аніж «народних» чи «заслужених».

Мелодійний і щирий, музичний і ніжний, світлий і солов‘їний голос цієї жінки-закарпатки, яким її удостоїли батьки в селі Крива (Хустщина) у далекому вже у часі 1940 році, лунав і ллється у рідному зелен-краї давно – понад півстоліття. Відтоді багато води потекло у Дунаї, про який вона згадує у піснях, стільки всього змінилося у суспільно-політичному житті, в її особистому в тому числі. Натомість вона у своєму пречудово вишитому узорами та гаптованому орнаментами першокласному й ідеальному вбранні формує ансамблі, художні бригади, виводить їх на сцени й співає, пропагує закарпатські пісні там, де тільки може. Національне кредо русинської народної співачки – безмежна любов до рідного краю, вітцівської землі, отчого порогу. Вона своїми піснями навчала і тепер спонукає слухача, глядача, спостерігача патріотизму, духовної пристрасті до краю полонин, гір, річок і долин. А бездоганно виконані співанки «Отчий край», «Краю мій», «Коли собі заспіваю», «Пісня про Чинадієво», «Ой, люблю я рідні гори», «Казалам‘ти, Иваночку», «Колискова» стали гімном Закарпаття і його жителів. У більшості співанок – закарпатські слова, вирази, звороти, що в залі та на слух є вельми привабливо.

Не варто нагадувати, що потік починається з криниці, а талант бере розвій із дитинства, цебто з малих літ. Тож і пані Ольга зачала співати юнкою – шістнадцятирічним дівчам. Саме в цей час у культурі почали визнавати її яскравий голос, приймати обдарування, дані, що необхідні на сцені так, як рибі вода. Відтак пішла учитися в Хустське культосвітнє училище, після закінчення якого здобула кваліфікацію клубного працівника. Освіту, між іншим, діставала не стільки заради диплома, скільки хотіла навчитися писати музику та слова, формувати виразні й ефектні композиції тощо. А ще прагнула набути інших співочих і музичних нюансів і мудрощів, без яких не сотворити пісню, не вивести ноти тощо. Любов до співу додавала їй снаги й сили, завдяки цьому вона впевнено йшла до мети. Згодом іще більше розкрився сценічний талант красивої верховинки, розширилося коло шанувальників її унікального голосу. Щорічно більшало співочої слави, і, найперше за чудову манеру поведінки на концертних підмостках, невпинно росла популярність її граціозності, імпозантності, акуратності, інтелігентності. Істинна донька отчого краю стала улюбленицею тисяч і тисяч закарпатців (і не тільки), вона осилювала висоту за висотою, у її творчій копилці більшало всіляких відзнак і подяк. Співочому голосу пані Прокоп аплодували по всій Україні, навіть за кордоном (і не раз) – у Франції, Болгарії, Прибалтиці, Угорщині, Румунії, Канаді, Чехословаччині, Польщі, Росії тощо. Тематичні програми записували на платівки, запускали на телебаченні, радіо тощо. Відкласти їх убік чи не слухати було неможливо – такий філігранний і дивовижний, рідкісний і винятковий спів просто зачаровував.

Народні пісні, серед яких різножанрові мелодії минулих століть, у виконанні чарівної, життєрадісної, безкорисливої, жертвенної, гуманної закарпатки та солістів-однодумців звучали настільки сильно та велично, що її концерти дедалі частіше привертали увагу все ширшого кола глядачів. Послухати О. Прокоп на фестивалях і святах, що найчастіше проходили у амфітеатрах, палацах культури поспішали цілими родинами, квапилися робітники після зміни, бігли колгоспники у сільській місцевості. Та чи не найбільше раділи її репертуару інтелігенція, юнаки та дівчата, які менше за своїх старших товаришів знають закарпатську говірку, адже не усім бабці та дідусі колискові співали закарпатським діалектом. А у пісенних творах чинадіївки їх так багато – хоч греблю гати. Саме молодь із нетерпінням чекала на виступи, нові співанки пані Ольги. А окремі її номери запалювали, як сірники свічку, небачений ажіотаж. Треба сказати, що аудиторії у клубах, санаторіях, будинках відпочинку, у навчальних закладах вельми тепло та шанобливо зустрічали свого кумира – жінку-солов‘я. Вона намагалася дати публіці пісенний максимум, заряд бадьорості, почуттєве окрилення. Завдяки чому досить швидко завойовувала серця любителів співу – закарпатських пісень насамперед. Приміром, обрядова композиція «Добрий вечір – на Святвечір» і взагалі спричинила фурор на співочому панно. Воно й зрозуміло, адже звучали колядки, пісні, мелодії яких дійшли до нас із минувшини та були записані в різних місцевостях – від Ужка до Ясіня. Особливо старався палкий ентузіаст, цінитель і пошановувач таланту пані Ольги учитель із іменем Михайло Алмашій. Він – уродженець села Ромочевиця, але нині проживає в Ужгороді. Є немало інших персон, які поповнювали базу даних для співачки-русначки, патріот-краєзнавець Василь Молнар із Голубиного в тому числі.

Протягом багатьох років поспіль стильну пані Ольгу із колективом вокального ансамблю «Каблучок» (він був створений на базі Чинадіївської каблучно-колодкової фабрики, яка внаслідок перебудови економічних процесів перепрофілювала свою діяльність), відтак перейменованою молодіжною «Забавкою», а також «Бабчиною співаночкою», художньою бригадою «Чинадійка» (сформована при селищному БК) можна було побачити у переповнених і святкових залах сіл, селищ, міст нашого прикордонного та багатонаціонального краю (див. світлини). До речі, цей чинник, що в особливій мірі притаманний нашому регіону, також формував, збагачував і доповнював її творчу палітру, пісенну творчість, яку плекала закарпатська земля, люди, реалії. Відмінно оволодівши під час навчання теорією музики, грою на народних інструментах, вона всі свої навики, здобутки, надбання, талант залюбки дарує глядачам і численним відпочиваючим у закарпатських санаторіях тощо. Повсюдно солов’їно-кришталевому співу краянки аплодують радо, охоче, приязно та від душі. Концертам нашої землячки притаманні милозвучність, слова кожної співанки протинає упевненість, теплота, велич і любов до слова рідної землі, її людей, материнської мови. Та не тільки на закарпатській сцені, але й за межами нашої області й аж у стольному граді Києві, на берегах Дніпра й у краю териконів – на Донбасі знають репертуар цієї артистки із Чинадієва. Гадаю, немає закарпатця, який би не упізнавав цю унікальну жінку, не чув чи не слухав її мелодійного голосу, не бачив граціозного виходу на сцену цієї чинадіївської леді пісні. Не зайве буде сказати, що вона, жінка з іскрою Божою, хистом вийшла з простого народу і дотепер йому дарує свої творчі здобутки, хист, наділяє глядачів естетичною насолодою,

 Як іще співає закарпатська артистка? Мало сказати, що гарно, майстерно, щиро, переконливо, дзвінко, розмашисто. У її чудовому голосі приховано щось більше, цінніше, унікальніше, важливіше, тріумфальніше. Віриться, що її пісні, спів ще досліджуватимуть і вивчатимуть музикознавці наступних поколінь. Звісно, вони активніше виявлятимуть мистецьку палітру, сцену життя Ольги Прокоп – жінки, яка свою непросту й складну долю присвятила співу. І не просто механічному виконанню пісні! Вона душею лине до кожного свого шанувальника. Це – життєвий почерк, стиль її життя. Слухати співочий голос краянки хочеться зрання до вечора – бо кожна пісня, мотив – це запальні, сильні духом співанки, вони ніколи не старіють. Інколи навіть здається, що мала б пісенька крила, то полетіла у безкрайні небеса. Хіба не чарівно-казково звучить, що не є у світі ліпших співаночок-складаночок, як у нашому закарпатському краї. Перебільшення – ніякого! У її репертуарі – народні пісні, коломийки, балади, співанки на патріотичну тему, мелодії природи, кохання, любові до рідного краю тощо. Мало хто так палко та від душі любить свій рідний край, як співачка з Чинадієва Ольга Прокоп.

Аби ширше збагнути багатющу творчу палітру Ольги Кирилівни, слід узяти до рук та почитати унікальне 250-сторінкового видання «Ольга Прокоп: «Ластовочко, десь была?», яке нещодавно побачило світ у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати». Повірте, це – своєрідна молитва, сповідь перед людьми про співоче життя, тут понад 200 пісень із репертуару автора, її вокального русинського ансамблю «Забавка», тріо «Червена ружа» та вокально-фольклорного гурту «Бабчина співаночка», чию вишукану пісенну майстерність, унікальне звучання вже встигли гідно відзначити як на всеукраїнській сцені, так і на мистецьких теренах зарубіжжя. Солісти «Бабчиної співаночки» – це юні виконавці, яким любов до пісенного слова привила героїня цього унікального видання. Їхні голоси, як і наставниці, лунають зі сцени щиро, чудово та запально. Відомо, що не всі малі солісти стануть артистами, однак у широку життєву дорогу повезуть із собою любов до рідного слова, до бабчиної та мамчиної пісні. Схоже, колишній екс-прем‘єр і глава держави Віктор Ющенко також мав неабияку насолоду, коли слухав голос чинадіївської співачки. Кажуть, подовгу бесідував з артисткою, але за свою каденцію так і не спромігся офіційно визнати її унікальний талант на найвищому державному рівні.

 У прекрасно та вміло оформленій книжці – вишукана пісенна майстерність багатої мелодикою жінки.  У красному співанковому мистецькому доробку, де наша героїня – старанний орач-плугатар, невгамовний творець прекрасного, розумного й доброго, чимало фото: більшість – із сімейного архіву, які надають певний шарм виданню (батьки, сестри, діти, чоловік, який трагічно пішов із життя, гурти, з якими О. Прокоп прошкувала життєвими перевалами та славила в піснях рідний край). Унікальність автентичного звучання вже встигли гідно відзначити на численних фестивалях і мистецьких конкурсах не лише в столиці України, але, як уже писалося, у багатьох містах і селах рідного краю, за кордоном у тому числі. Показово, що вступні статті написані грандами-знавцями її творчої спадщини, які вже не раз малювали її словесний портрет (загадаймо хоча б книжку «Летіла би‘м на край світа…», яку знають у багатьох європейських родинах русинів, цінителів їхньої невмирущої культури), – заслуженим учителем України, членом Національної Ліги українських композиторів Михайлом Алмашієм і письменником Василем Молнаром. Слід сказати, що яскраве та чудово скомпоноване музичне видання упорядкував і відредагував Борис Кушнір, а фото, крім родинних світлин артистки, надали Михайло Митрович, Богдан Голубка, Карло Слімачек.

Якщо проаналізувати зміст, не можна не побачити, що цей доробок, який побачив світ у кількості 300 екземплярів (що й шкода!), складається з вступної статті «Крила для пісні, пісня – для крил» вже згадуваного М. Алмашія, де, крім усього іншого, вміщено низку пісень за його авторства, записаних у закарпатських селах ще у 20-30 роках минулого століття. У розділі «Отчий край» – співанки, що несуть духовне багатство («Ой, у саду ружа посажена», «Не бий мене, чоловіче», «Иде свальба д‘горі», «Не рубай ліщину», «Коли я руковав», «Купив циган сомара», «Кукуріку, кукуріку!», «Ой, на горі терня зацвіло», «У зеленім гайочку», «У лісі, на врісі», «Кой‘ми прийшла карта», «Підеме, як кури запівуть», «Чорна я, чорна я») тощо. Слід сказати, що у творчості О. Прокоп відчутно виділяється привабливий і яскравий русинський колорит, фольклор і коломийки – це також розмаїття співанкової палітри чинадіївки. Звісно, у її творах – специфічні вирази, що виражають настрої та уподобання краян як минулого, так і зараз вони несуть додаткове емоційне забарвлення «Ой, дана, дана», «Оя гой», «Шіді-ріді-дана» тощо. Тут веселий настрій виконавця переходить до слухача. Найцінніше, що на своїх власних концертах милозвучна виконавиця, яку нерідко йменують чинадіївською «царицею» співу, виступає як ліричний герой пісні. Знаково та примітно, що у співочому клубочку чимало пісень рекрутського змісту, зокрема, як син прощається з матір‘ю, коханою тощо. У наш час, коли  триває війна на Сході, тематичні співанки мають особливий зміст і якщо їх інтерпретувати до умов сьогодення, вийде чудова низанка патріотичної сутності.

Слід сказати, що пісенна виконавська творчість Ольги Прокоп (понад 1100 концертів) багата народною філософською мудрістю, здоровим гумором, відзначається емоційною насиченістю, а в підсумку є живою хрестоматією русинського співанкового фольклору і допомагає кожному глибоко пізнати, навіть усвідомити реалії нашої історії, культури, висвітлити зразки народного натхнення, високого мислення, бачення незвичайного світу. І, як наголошують автори статей і упорядники, у багатьох піснях вбачаються елементи власної життєвої біографії. Вона – це пісенний марафон однієї окремо взятої знаної співачки з селища Чинадієво Мукачівського району, яка, не зважаючи на свій поважний вік, при потребі потішить кожного  мелодійним голосом. Де вона «не потягне», там на підмогу прийде правнучка Даша (на фото), яка, слід сподіватися, далі понесе бабчине співоче ремесло. З Днем народження, Ольго Кирилівно, нехай ваш голос завжди буде дзвінким, мелодійним і солов‘їним, точно таким, яким вас чули зі сцени, у радіоефірах, по телебаченню та з платівок майже шість десятків літ.

Ксенія МАРГІТИЧ, заслужений працівник освіти України, педагог-ветеран.

Михайло СИНЬООКИЙ, журналіст.           

http://groza-news.com.ua/wp-content/uploads/2016/08/IMG_9586-1060x482.jpghttp://groza-news.com.ua/wp-content/uploads/2016/08/IMG_9586-162x136.jpgEditorКУЛЬТУРА
 Без перебільшення, мешканка Чинадієва Ольга Прокоп (з дому – Халявка) – всевеличніша та  найспівочіша постать Срібної землі у царині культури (на фото). Вона хоча й не титулована офіційною владою, але її упізнають, цінують, поважають і шанують не менше, аніж «народних» чи «заслужених». Мелодійний і щирий, музичний і ніжний, світлий і...

Comments

comments